«Краса врятує світ», – сказав Федір Михайлович Достоєвський.

«Усвідомлення краси врятує світ», – уточнив Микола Реріх.

«Під знаком краси йдемо радісно. Красою перемагаємо. Красою молимося. Красою об\'єднуємося. І, чуючи шлях істини, ми з посмішкою зустрічаємо прийдешнє »(Микола Реріх «Квіти Морії»).

Під таким чудовим гаслом у філії Комсомольського ТЦСО «Калина» у липні пройшла творча зустріч Дадіані Людмили Іванівни за участю Літературної студії «Слово» для мешканців Дмитрівської сільської ради. «Якщо відчуваю, що потрібна людям, – знаходжу крила». У березні 2012 року розпочала свою діяльність Літературна студія, яка об\'єднала таких несхожих один на одного, але таких незвичайних майстрів слова – після виходу на пенсію змогли дозволити собі реалізувати давню мрію.

Талановиті люди здебільшого талановиті в усьому. Серед учасників Літературної студії «Слово» є цікава, нестандартна, непересічна Людина – Дадіані Людмила Іванівна. Вона і співає, і танцює, і чудово малює, і пише вірші, і складає гороскопи, і створює чудові картини-шедеври з кольорової соломки. Її персональну виставку і презентувала Літературна студія в

с. Дмитрівці. Коли слухаєш Людмилу Іванівну – дивуєшся, як приросла вона душею до сонячного веселого матеріалу. Всю красу людина бере від природи.

Я слышу голоса цветов,

Дышу их запахом сладчайшим.

  Они мне шепчут о ветре и о том,

Что путь к красоте есть кратчайший.

Это там, где тихо смеются бабочки,

Вдыхая аромат цветов,

Где птички играют в ладушки

И в полях расцветает любовь.

«Солому люблю, вона в собі всю природу концентрує: золото сонця, запахи хліба, шовковитість і красивий блиск. Торкаюся до цього природного матеріалу – і душа радіє! » Майстер і матеріал знайшли один одного в Комсомольську, а що було до цього?

Людмила Іванівна народилася в 1931 році в м.Макіївці Донецької області. Страшним смерчем по життю її покоління прокотилася війна, зруйнувавши сім\'ї, плани, мрії, надії.

 Война забрала мое детство,

Родину мою испепелила,

Дороги пленными детьми заполонила,

А дети не знали страха и бегства…

Війна залишила свої рани не тільки в серцях тих, хто її пройшов, тих, хто вижив. Але і в серцях дітей, тих, хто бачив, але нічого не міг змінити, тих, хто в свої 10 років став дорослим. Війна стала для них жорстокої пам\'яттю.

Не вырвать из памяти эту войну.

Мы, 10-летние дети видели смерть,

Расстрелы, висилицы и не одну…

У свої роки невгамовна майстриня Людмила Іванівна Дадіані (Калузька) встигла «приміряти» десятки абсолютно різних життєвих амплуа: попрацювати вчителем хімії та біології в школі, стати солісткою хореографічного ансамблю Радянської Армії в Тбілісі, плавити метал в мартенівському цеху ММЗ, поборотися за медалі у складі збірної Грузії з плавання і навіть викладати астрологію гімназистам... Але почуття того, що головне заняття її життя ще попереду, вперто не покидало художницю всі ці роки.

Нова сторінка життя почалася з 1992 року, з 12-ї сторінки журналу «Огонек», де в крихітній статті народні умільці описували техніку химерного малюнка з кольорової соломки. Людмилі Іванівні варто було тільки поглянути на чарівні картинки з душею самої природи, щоб зрозуміти: «Ось те, чим я хотіла займатися все життя». Хитромудре мистецтво доводилося пізнавати в основному самостійно. Короткий «курс молодого бійця» вдалося пройти в центрі дитячої творчості. Все інше давалося тільки з досвідом. Це зараз вже зрозуміло, як тонко розрахувати, щоб соломка почала «грати» на сонці: точне розсічення стебла, шестигодинне варіння з додаванням анілінових барвників, ніжне розкочування і копітке складання деталей пінцетом. А ще – посидючість і терпіння, без яких напевно нічого душевного не вийде. Саме так побачила світ «Кисть смородини» – перша серйозна робота Людмили Іванівни.

Кожна картина – це окрема історія з унікальним зовнішнім втіленням. Здавалося б, вихідний матеріал один і той же, а мелодика картин зовсім різна. Наступна робота, яка була представлена на виставці – «Маки».  «Я часто згадую, – розповідала Людмила Іванівна, – гори Таджикистану по дорозі до озера Іскандеркуль. Їдеш в машині на озеро по ущелині і дивуєшся, що у підніжжя скель цвітуть гарні квіти, пелюстки яких, як крила метеликів, ворушаться і танцюють. Під\'їжджаєш ближче і бачиш, що це – маки, великі, посміхаються нам. І ось ці спогади спалахнули в моїй пам\'яті і я вирішила намалювати і зробити з соломки ці квіти. Макі вирощували ще до нашої ери не тільки через красу, з насіння маків робили снодійні ліки».

Людмила Іванівна освоїла самостійно старовинну техніку інкрустації, більше того – розробила власні способи забарвлення соломи і стала створювати картини. Наступна робота, представлена на виставці – «Карета».

Сюжет картин часто приходить до Людмилі Іванівні після прогулянки в лісі. Так створювалася картина «Шипшина». Доброю ілюстрацією до картини був вірш Ліни Костенко «Шипшина».

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь, щоб була красива.

Варто про щось подумати, і сюжет не дає спокою, доки не займе місце на тканині в рамці. Чудова картина «Акація». «Я зробила цю картину після збору квітів акації для ліків. Запах її розбурхує почуття». «Квіткова фантазія» – всі принади світу намагається відтворити у своїх роботах Людмила Іванівна. Роботи, представлені на виставці, різноманітні за тематикою. Вражає незвичайний художній смак, чіткість композицій, досконалість тонових відносин. Квіткові композиції особливо вдалі, як живі. Особливу увагу було приділено роботам «Яструб» – санітар природи і «Горобець» – маленька, спритна пташка.

Картина «Дружба»: привертають увагу собаки, зображені на цій картині. Він – ревний, насторожений. Вона – грайлива, гордовита, але дружба їх тримається на вірності, а сюжет узятий з мультфільму.

«Людочка, це щось неземне. Твої руки досягли такої досконалості і смак твій не підвів тебе. У танцюючих обличчях впізнавалася тебе, а романтизм твій у всіх творах. Господь тобі на допомогу. Рада зустрічі з тобою. 07.09.2006 Кубова А.», – прочитали ми в книзі відгуків на виставці Людмили Іванівни в рідному м.Макіївці. Автор презентувала картини «Іспанський танець», «Насолода ритмом музики» під мелодію іспанського танцю, зображуючи фрагмент «Болеро».

Людина не самотня на землі. Вона зі святими Всесвіту. Найближчі до Землі Небесний Воєвода – Михайло Архангел і відважний Юрій-Змієборець.

«Картина «Архангел Михаїл» зроблена за велінням любові мого серця до Небесного воєводи, переможця демонів. За допомогою батюшок Мстислава та Віталія тепер це ікона. Вона допомагає мені долати труднощі в житті і продовжує його », – зазначила Людмила Іванівна.

Наступна робота, представлена на виставці «Георгій Побідоносець». Дуже емоційною була презентація картини. «Лицарство з дитинства хвилювало мою душу. Побачивши на календарі малюнок Георгія Побідоносця, миттєво прийшло рішення: виготовити таку картину. З книги «Житіє Святого великомученика Георгія Побідоносця» я дізналася, що він жив у Римській імперії при правителя Діоклетіоні (з 284-305 рр.. н. е.) І поклонявся Аполлону – Богові любові. Він був начальником воїнства. Вбив Змія, який пожирав дітей в області Турині м.Бейрут. Помер у 304 р. н. е.. », – такою цікавою і пізнавальною була розповідь Людмили Іванівни.

Справа в тому, що не вся соломка однакова по тональності. Так, кожна несе в собі енергію сонця, мерехтить зсередини, але світило теж має властивість сяяти по-різному. Тому й образи виходять несхожими. Але ж так і має бути. Наступна картина Людмили Іванівни «Храм». Серед світлих сил Всесвіту є чин, званий ангелами. У Людмили Іванівни є картина «Ангел, що охороняє Землю».

Наступна робота «Чаша Грааля». «Мені подобається чаша причастя у нашому Свято-Миколаївському соборі, – зазначила Людмила Іванівна. – Картину я зробила з пам\'яті. А потім мені було цікаво дізнатися історію чаші. Я пішла в міську бібліотеку і в «Словнику-довіднику релігієзнавства» В.М. Шевченка знайшла опис: «Чаша причастя або як її називали в давнину – чаша Грааля на честь ченця Грааля, який проводив таємне причастя – посвяту воїнів у лицарі в печері. Місіонерська діяльність Йосипа Арамейського, на якому була Таємна вечеря з 12-ма аппостоламі, чаша була ритуалом на честь зняття Йосипом Арамейським тіла Ісуса Христа з хреста розп\'яття. Вважалося, що цей ритуал давав силу неземного походження, яка карає погану людину через хвороби, а доброго - зцілює ». Такою цікавою була розповідь Людмили Іванівни.

Творчість Дадіані Л.І. приголомшує. Це політ фантазії. Від робіт віє теплом і добром. Наша героїня вже давно бере участь не тільки в українських художніх виставках. Оригінальні роботи встигли роз\'їхатися по всьому світу. Десятки з них вже обжилися в Італії, Голландії, Америці, Англії. Копія картини «Юрій-Змієборець» нещодавно вирушила до Сербії, де святого вважають покровителем країни.

У заключному слові Людмила Іванівна подякувала всіх присутніх і зазначила: «Якщо робиш картину з любов\'ю, вона приносить радість і в усьому допомагає. Я сподіваюся, що за допомогою своїх творінь зможу змінити на краще і ваше життя». Заворожували і притягували до себе своєю зворушливою чистотою твори Людмили Іванівни. Вони вимагають особливого сприйняття, особливого уміння бачити і відчувати навколишню красу. Творчість – це чиста молитва духу. Мистецтво – серце народу. Тільки серцем і мудрістю може об\'єднатися і зрозуміти один одного людство і красою врятує світ.

Кліменкова С.М.,

керівник Літературної студії «Слово» при ТЦСО «Калина»